Причини депресії

25.02.2016 0

 

Класифікація депресій відповідно до причини їх розвитку

У розвитку практично будь-якого депресивного стану бере участь цілий ряд факторів:

  • зовнішні впливи на психіку;
  • гострі (психологічна травма);
  • хронічні (стан постійного стресу);
  • генетична схильність;
  • ендокринні порушення;
  • вроджені чи набуті органічні дефекти центральної нервової системи;
  • соматичні (тілесні) захворювання.

Проте, в переважній більшості випадків можна виділити провідний причинний фактор. Грунтуючись на природі фактора, що викликав пригнічений стан психіки, всі види депресивних станів можна розділити на кілька великих груп:

  • Психогенні депресії, що є реакцією психіки на будь-які несприятливі життєві обставини.
  • Ендогенні депресії (буквально викликані внутрішніми чинниками), що представляють собою психіатричні захворювання, у розвитку яких, як правило, визначальна роль належить генетичній схильності.
  • Депресії, пов’язані з фізіологічними ендокринними порушеннями в організмі.
  • Органічні депресії, обумовлені важким вродженим або набутим дефектом центральної нервової системи.
  • Симптоматичні депресії, що є однією з ознак (симптомів) будь-якого тілесного захворювання.
  • Депресії, що розвиваються у пацієнтів з алкогольною або / та наркотичною залежністю.
  • Ятрогенні депресії, що представляють собою побічну дію будь-якого лікарського препарату.

Психогенні депресії

Причини розвитку реактивної і неврастенічної депресії

Психогенна депресія – найпоширеніший вид депресивних станів, становить до 90% від усіх видів депресій. Більшість авторів поділяють всі психогенні депресії на реактивні – гостро виникаючі депресивні стани і неврастенічні депресії, що мають спочатку хронічний перебіг.

Найчастіше причиною реактивної депресії стає важка психологічна травма, а саме:

  • трагедія в особистому житті (хвороба або смерть близької людини, розлучення, бездітність, самотність);
  • проблеми зі здоров’ям (важка хвороба або інвалідність);
  • катаклізми на роботі (творчі або виробничі невдачі, конфлікти в колективі, втрата робочого місця, вихід на пенсію);
  • пережите фізичне або психологічне насильство;
  • економічні негаразди (фінансовий крах, перехід на більш низький рівень забезпеченості);
  • міграція (переїзд в іншу квартиру, в інший район міста, в іншу країну).

Значно рідше реактивна депресія виникає як відповідна реакція на радісну подію. У психології існує такий термін як «синдром досягнутої мети», що описує стан емоційної пригніченості після настання довгоочікуваної радісної події (вступ до вузу, кар’єрне досягнення, вступ в шлюб і т.п.). Багато фахівців пояснюють розвиток синдрому досягнутої мети несподіваною втратою сенсу життя, який раніше був сконцентрований на одному єдиному досягненні.

Спільною рисою всіх без винятку реактивних депресій є присутність травмуючого фактора у всіх емоційних переживаннях пацієнта, який чітко усвідомлює причину, внаслідок якої він страждає, – будь то втрата роботи або розчарування після вступу до престижного вузу.

Причиною ж неврастенічної депресії є хронічний стрес, тому в таких випадках основний травмуючий чинник, пацієнтом як правило, не виявляється або описується як тривала смуга дрібних невдач і розчарувань.
причини виникнення депресії

Фактори ризику розвитку психогенних депресій

Психогенна депресія, як реактивна, так і неврастенічна може розвинутися практично у будь-якої людини. Разом з тим, як показує банальний досвід, люди по-різному приймають удари долі – одна людина звільнення з роботи сприйме як дрібну неприємність, інша – як вселенську трагедію.

Отже, існують чинники, що підвищують схильність людини до депресії – вікові, статеві, соціальні та індивідуальні.

Віковий фактор.

Незважаючи на те, що молоді люди ведуть більш активний спосіб життя, і, отже, більш схильні до впливу несприятливих зовнішніх факторів, в юнацькому віці депресивні стани, як правило, виникають рідше і протікають легше, ніж у старих.

Вчені пов’язують схильність літніх людей до депресії з віковим зменшенням вироблення «гормону щастя» – серотоніну і ослабленням соціальних зв’язків.

Пол і депресія.

Жінки в силу фізіологічної лабільності психіки більш схильні до депресій, однак у чоловіків депресії протікають набагато важче. Статистика свідчить: жінки страждають депресією в 5-6 разів частіше за чоловіків, і, тим не менше, серед 10 самогубців – тільки 2 жінки.

Частково це пов’язано з тим, що жінки вважають за краще «шоколадом лікувати печаль», а чоловіки частіше шукають розради в алкоголі, наркотиках і випадкових зв’язках, що значно ускладнює перебіг захворювання.

Соціальний статус.

Статистичні дослідження показали, що найбільш схильні до важких психогенних депресій багатство і злидні. Люди із середнім достатком більш витривалі.

Крім того, у кожної людини існують ще й індивідуальні особливості психіки, світогляду і мікросоціуму (найближчого оточення), що підвищують ймовірність розвитку депресивних станів, такі як:

  • генетична схильність (близькі родичі були схильні до меланхолії, здійснювали спроби суїциду, страждали алкоголізмом, наркоманією або будь-якої іншої залежністю, нерідко маскує прояви депресії);
  • перенесені в дитячому віці психологічні травми (раннє сирітство, розлучення батьків, насильство в сім’ї і т.п.);
    вроджена підвищена вразливість психіки;
  • особливості характеру і світогляду (песимістичний погляд на світоустрій, завищена або, навпаки, занижена самооцінка);
  • слабке фізичне здоров’я;
  • недолік соціальної підтримки в сім’ї, серед однолітків, друзів і колег.

 

Ендогенні депресії

Ендогенні депресії становлять всього лише близько 1% від усіх видів депресій. Класичним прикладом є маніакально-депресивний психоз, для якого характерний циклічний перебіг, коли періоди психічного здоров’я змінюються фазами депресій.

Нерідко фази депресій чергуються з фазами так званих маніакальних станів, для яких, навпаки, характерний неадекватний емоційний підйом і підвищена мовна і рухова активність, так що поведінка пацієнта в маніакальній фазі нагадує поведінку п’яної людини.

Механізм розвитку маніакально-депресивного психозу, так само як і інших ендогенних депресій, до кінця не вивчений, проте вже досить давно відомо, що причина захворювання детерміновано генетично (якщо один з однояйцевих близнюків захворює маніакально-депресивним психозом, то ймовірність розвитку подібної патології у генетичного двійника становить 97%).

Частіше хворіють жінки, перший епізод, як правило, виникає в молодому віці відразу ж після повноліття. Однак можливий і більш пізній розвиток захворювання. Депресивна фаза триває від двох до шести місяців, при цьому емоційна пригніченість поступово посилюється, досягаючи певної критичної глибини, а потім також поступово відбувається відновлення нормального стану психіки.

«Світлі» проміжки при маніакально-депресивному психозі досить тривалі – від декількох місяців до декількох років. Загострення захворювання може спровокувати будь-яке фізичне або психічне потрясіння, однак найчастіше депресивна фаза виникає сама по собі, підкоряючись певному внутрішньому ритму захворювання. Нерідко критичним періодом для захворювання стає зміна сезону (осінні та / або весняні фази), деякі пацієнтки відзначають виникнення депресій в певні дні менструального циклу.

Інший приклад щодо ендогенної депресії – інволюційна меланхолія. Захворювання розвивається у віці 45-55 років, переважно у жінок.

Причини виникнення захворювання залишаються невідомими. Спадковий фактор в даному випадку не простежується. Спровокувати розвиток інволюційної меланхолії може будь-яке фізичне або нервове потрясіння. Однак в більшості випадків захворювання починається як хвороблива реакція на в’янення і наближення старості.

Інволюційна меланхолія, як правило, поєднується з такими симптомами як підвищена тривожність, іпохондрія (страх смерті від важкої хвороби), іноді зустрічаються істеричні реакції. Після виходу з депресії у пацієнтів найчастіше залишаються деякі психічні дефекти (зниження здатності до співпереживання, замкнутість, елементи егоцентризму).

Сенільні (старечі) депресії розвиваються в літньому віці. Багато фахівців вважають причиною розвитку даної патології поєднання генетичної схильності до захворювання з наявністю дрібних органічних дефектів центральної нервової системи, пов’язаних з віковими порушеннями кровообігу головного мозку.

Така депресія характеризується своєрідною деформацією рис характеру пацієнта. Хворі стають буркотливими, образливими, з’являються риси егоїзму. На тлі пригніченого похмурого настрою розвивається вкрай песимістична оцінка навколишньої дійсності: пацієнти постійно нарікають на «неправильність» сучасних норм і звичаїв, порівнюючи їх з минулим, коли, на їхню думку, все було ідеально.

Початок сенильних депресій, як правило гострий і пов’язаний з будь-яким травмуючим фактором (смерть чоловіка, переїзд на інше місце проживання, важка хвороба). Надалі депресія набуває затяжного перебігу: звужується коло інтересів, раніше активні пацієнти стають апатичними, односторонніми і дріб’язковими.

Іноді хворі приховують свої статки від оточуючих, в тому числі і від найближчих людей, і страждають мовчки. У таких випадках існує реальна загроза самогубства.


 

Депресії, пов’язані з фізіологічними ендокринними зрушеннями в організмі

 

Гормони грають провідну роль в життєдіяльності організму в цілому і в функціонуванні центральної нервової системи зокрема, тому будь-які коливання гормонального фону здатні викликати серйозні порушення емоційної сфери, як ми це бачимо на прикладі передменструального синдрому у жінок.

Тим часом життєвий цикл людини передбачає існування періодів, коли відбувається своєрідний гормональний вибух. Ці періоди пов’язані з функціонуванням репродуктивної системи і включають дорослішання, відтворення (у жінок) і згасання (клімакс).

Відповідно, до депресій, пов’язаних з фізіологічними ендокринними порушеннями в організмі, відносять:

Такого роду депресивні стани розвиваються на тлі складної перебудови організму, тому, як правило, поєднуються з ознаками астенії (виснаження) центральної нервової системи, такими як:

  • підвищена стомлюваність;
  • оборотне зниження інтелектуальних функцій (увага, пам’ять, творчі здібності);
  • знижена працездатність;
  • підвищена дратівливість;
  • емоційна слабкість (плаксивість, примхливість і т.п.).

Зміни гормонального фону обумовлюють схильність до імпульсивних дій. Саме з цієї причини при відносно неглибоких депресивних станах нерідко відбуваються «несподівані» самогубства.

Ще одна характерна риса пов’язаних з глибокою гормональною перебудовою депресивних станів – їх розвиток багато в чому подібний до психогенних депресій, оскільки присутній травмуючий психіку фактор (дорослішання, народження дитини, відчуття наближення старості).

Тому чинники, що підвищують ризик розвитку подібних депресій такі ж, як і у психогенній (генетична схильність, підвищена ранимість психіки, перенесені психологічні травми, особливості особистісних рис характеру, відсутність підтримки з боку найближчого оточення і т.п.).


Органічні депресії

 

Частота депресій при деяких ураженнях головного мозку досить висока. Так клінічні дослідження показали, що близько 50% пацієнтів, які перенесли інсульт, виявляють ознаки депресії вже в ранньому відновлювальному періоді. При цьому емоційна пригніченість розвивається на тлі інших неврологічних порушень (паралічі, порушення чутливості і т.п.) і нерідко поєднуються зпричини органічної депресії характерними нападами насильницького плачу.

Ще частіше зустрічаються депресії при хронічній недостатності мозкового кровообігу (близько 60% пацієнтів). У таких випадках емоційна пригніченість поєднується з підвищеною тривожністю. Пацієнти, як правило, постійно турбують оточуючих одноманітними скаргами про свій важкий фізичний і психічний стан. З цієї причини судинні депресії ще називають «ниючими» депресіями.

Депресії при черепно-мозкових травмах зустрічаються в 15-25% випадків і найчастіше розвиваються в віддалений період – через місяці або навіть роки після трагічної події. Як правило, в таких випадках депресія виникає на тлі травматичної енцефалопатії – органічної патології головного мозку, що виявляється цілим комплексів симптомів, таких як: напади головного болю, слабкість, зниження пам’яті та уваги, дратівливість, злостивість, образливість, розлади сну, сльозливість.

При новоутвореннях в області лобової і скроневої частки, а також при таких серйозних захворюваннях нервової системи як паркінсонізм, розсіяний склероз, депресії зустрічаються у більшості пацієнтів і можуть бути першим симптомом патології.


 

Симптоматичні депресії

 

Симптоматичні депресії реєструються відносно рідко. Частково це пов’язано з тим, що депресії, що розвинулися на розгорнутій клінічній стадії важкого захворювання, як правило, розглядають як реакцію пацієнта на свій стан і відносять до психогенних (реактивним або неврастеническим депресій).

Тим часом багато захворювань особливо часто поєднуються з депресіями, що дозволяє говорити про емоційну пригніченість як про специфічний симптом даної патології. До таких хвороб відносять:

Для всіх симптоматичних депресій характерний зв’язок глибини депресії із загостреннями і ремісіями захворювання – при погіршенні фізичного стану пацієнта депресія посилюється, а при досягненні стійкої ремісії емоційний стан нормалізується.

При деяких тілесних недугах депресивний стан може бути першим симптомом захворювання, яке ще ні чим не дає про себе знати. В першу чергу це стосується онкологічних захворювань, таких як рак підшлункової залози, рак шлунка, рак легенів і ін.

Характерною особливістю симптоматичної депресії, що виникла на доклінічній стадії онкологічного захворювання, є переважання так званої негативної симптоматики. На перший план виступає не печаль і тривога, а втрата «смаку життя», пацієнти стають апатичними, цураються колег і друзів, у жінок першою ознакою такого роду депресії може бути втрата інтересу до власної зовнішності.

При злоякісних новоутвореннях депресія може виникнути на будь-якій стадії розвитку патології, тому в багатьох онкологічних центрах працюють психологи, які спеціалізуються на наданні допомоги онкохворим.


 

 

Депресії, що розвиваються у пацієнтів з алкогольною або / та наркотичною залежністю

 

Депресії, що розвиваються при алкоголізмі та наркоманії, можна розглядати як ознаки хронічного отруєння клітин головного мозку нейротоксичними речовинами, тобто як симптоматичні депресії.

Однак алкогольна та наркотична залежність нерідко виникає на тлі тривалої психогенної депресії, коли пацієнт намагається «лікувати» душевний біль і тугу одурманюючими головний мозок речовинами.

В результаті нерідко формується порочне коло: душевна драма спонукає пацієнта до вживання послаблюючих моральні страждання речовин, а алкоголь і наркотики викликають цілий каскад життєвих негараздів (сварки в родині, проблеми на роботі, злидні, соціальна дезадаптація і т.д.), що тягнуть за собою нові переживання, від яких хворий позбавляється за допомогою звичних «ліків».

Таким чином, на ранніх стадіях розвитку алкоголізму і наркоманії депресія може багато в чому нагадувати психогенні депресії (тривалу реактивну або неврастенічну).

На розгорнутій стадії захворювання, коли формується фізіологічна і психологічна залежність до психоактивної речовини, такого роду депресії мають яскраво виражені власні риси. Пацієнт сприймає весь світ через призму залежності від алкоголю чи наркотиків. Так що в таких випадках можуть бути особливо ефективні сеанси групової психотерапії (групи анонімних алкоголіків і наркоманів і т.п.).

На останніх стадіях розвитку алкогольної і наркотичної залежності, коли в центральній нервовій системі розвиваються незворотні зміни, депресія приймає виражений органічний характер.

Характерні особливості депресії при алкогольній та наркотичній залежності стали причиною виділення даних патологій в окрему групу. Ефективність лікування в таких випадках залежить від декількох фахівців (психолог, психотерапевт, нарколог, а на останніх стадіях ще і невропатолог і психіатр).


 

Ятрогенні депресії

 

Сама назва «ятрогенна» (в буквальному перекладі «викликана лікарем» або «яка має медичне походження») говорить сама за себе – так називають депресії, пов’язані з вживанням лікарських засобів.

Найбільш часто причиною ятрогенних депресій стають такі медикаменти:

  • гіпотензивні засоби (препарати, що знижують артеріальний тиск) – резерпін, раунатин, апрессин, клофелін, метилдофа, пропроналол, верапаміл;
  • протимікробні препарати – похідні сульфаниламида, ізоніазид, деякі антибіотики;
    протигрибкові засоби (амфотерицин В);
  • антиаритмічні препарати (серцеві глікозиди, новокаїнамід);
  • гормональні засоби (глюкокортикоїди, анаболічні стероїди, комбіновані оральні контрацептиви);
  • гіполіпідемічні препарати (застосовуються при атеросклерозі) – холестирамін, правастатин;
  • хіміотерапевтичні засоби, що використовуються в онкології – метотрексат, вінбластин, вінкристин, аспарагиназа, прокарбазін, інтерферони;
  • препарати, що використовуються для зниження шлункової секреції – циметидин, ранітидин.

Депресія – далеко не єдина неприємна побічна дія таких, на перший погляд, невинних таблеток, як засоби, що знижують кислотність шлункового соку, і комбіновані оральні контрацептиви.

Тому будь-які медикаменти, розраховані на тривале застосування, необхідно вживати за призначенням і під контролем лікаря.

Ятрогенні депресії, як правило, виникають тільки при тривалому прийомі названих препаратів. У таких випадках стан загальної пригніченості рідко досягає значної глибини, а емоційний фон пацієнтів повністю нормалізується після відміни медичного препарату, який викликав симптоми депресії.

Виняток становлять ятрогенні депресії, що розвинулися у пацієнтів, які страждають такими патологіями, як:

  • порушення мозкового кровообігу (нерідко супроводжує гіпертонічну хворобу і атеросклероз);
  • ішемічна хвороба серця (як правило, є наслідком атеросклерозу і веде до аритмій);
  • серцева недостатність (найчастіше для лікування призначають серцеві глікозиди);
  • виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки (як правило, протікає з підвищеною кислотністю);
  • онкологічне захворювання.

Перераховані захворювання можуть привести до незворотних змін у центральній нервовій системі і розвитку органічної депресії (порушення мозкового кровообігу) або викликати симптоматичну депресію (виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, важкі ураження серця, онкологічна патологія).

У таких випадках призначення «підозрілих» препаратів може спровокувати загострення симптоматичної депресії або погіршити перебіг депресії, пов’язаної з органічним дефектом нервової системи. Тому крім скасування препарату що викликав депресію може знадобитися ще й спеціальне лікування симптомів пригніченості (психотерапія, призначення антидепресантів).

Профілактика ятрогенних депресій полягає в дотриманні всіх запобіжних заходів при призначенні препаратів, здатних викликати депресію, а саме:

  • пацієнтам зі схильністю до депресії необхідно підбирати препарати, що не володіють здатністю пригнічувати емоційний фон;
  • названі ліки (в тому числі і комбіновані оральні контрацептиви) повинні призначатися лікарем з урахуванням всіх показань і протипоказань;
  • лікування необхідно проводити під контролем лікаря, пацієнту слід повідомляти про появу всіх неприємних побічних ефектах – своєчасна заміна препарату допоможе уникнути багатьох неприємностей.
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(5 голосів, в середньому: 5 з 5)