Непрохідність кишечника. Симптоми, лікування

Непрохідність кишечника є дуже важкою хірургічною патологією, що супроводжується серйозною інтоксикацією організму, розладом життєво важливих функцій різних органів і яка веде часом до серйозних наслідків, аж до смерті пацієнта. За своєю суттю, непрохідність кишечника – це синдром (сукупність симптомів і ознак), що розвивається у відповідь на складне становище чи повне блокування просування по кишковій трубці її вмісту. Даний синдром зазвичай є ускладненням ряду захворювань (наприклад, хвороби Крона, пухлин кишечника, аскаридозу, аномалій розвитку кишечника, травм головного мозку та ін.) і характеризується виникненням у пацієнта деяких симптомів, таких як біль у животі, нудота, блювота, здуття живота, затримка стільця і ​​ін.

 

Симптоми непрохідності кишечника

 

 

Непрохідність кишечника не може протікати без симптомів. При даній патології найчастіше відзначаються:

  • болі в животі;
  • нудота, блювота;
  • здуття живота;
  • відсутність стільця;
  • головний біль;
  • слабкість, задишка;
  • зниження артеріального тиску;
  • сухість язика;
  • тахікардія (збільшення частоти серцевих скорочень).

Крім симптомів у пацієнта при зовнішньому огляді можуть бути також виявлені деякі характерні для даної хвороби ознаки, наприклад, видима (на животі) перистальтика кишечника (симптом Шланге), асиметричність живота, наявність опуклості в області передньої або бічних стінок живота, шум плескоту при струсі черевної стінки та ін.

 

Види непрохідності кишечника

Існує досить багато видів непрохідності кишечника. Вона може бути висока (непрохідність на рівні тонкого кишечника) або низька (непрохідність на рівні товстого кишечника), гостра або хронічна, повна або часткова, вроджена чи набута. Однак, в першу чергу, цю непрохідність класифікують в залежності від механізму її виникнення. Розрізняють механічну, динамічну і судинну непрохідність кишечника. Ця класифікація є основоположною, оскільки вона пояснює не тільки механізм походження непрохідності кишечника, але і її причини, а також деякі морфофункціональні особливості перебігу патології.

 

Стадії непрохідності кишечника

На самому початку захворювання у пацієнта спостерігаються гострі болі в області живота. Больовий синдром часом буває дуже виражений, тому він часто супроводжується ознаками шоку (зниження артеріального тиску, збільшення частоти дихання і серцевих скорочень, блідість шкіри і ін.). Хворобливість є непостійною і часто пропадає на деякий невизначений термін, після чого виникає новий напад болю в животі. Дана фаза, як правило, триває від 12 до 17 годин. За цією фазою відразу ж слідує фаза інтоксикації. На цьому етапі хвороби у пацієнта, крім болю в животі, виникає блювота, нудота, запор (затримка стільця і ​​газів), серцебиття, іноді знижується артеріальний тиск, з’являється шум плескоту при рухах в області живота. Хворобливі відчуття в животі стають постійними.

Тривалість фази інтоксикації не перевищує 36 годин. Після 30 – 36 годин з моменту початку захворювання настає термінальна фаза, що характеризується важкими порушеннями обміну речовин, порушенням нормальної роботи багатьох органів (серця, нирок, печінки, легенів, головного мозку і ін.) здуттям живота, різким зниженням артеріального тиску, малим і рідкісним пульсом, появою калової блювоти і перитоніту (запалення очеревини). Термінальна фаза непрохідності кишечника дуже часто закінчується смертю пацієнта.

 

Лікування непрохідності кишечника

 

 

Лікуванням кишкової непрохідності займається лікар-хірург. Якщо у пацієнта присутні симптоми непрохідності кишечника, то йому слід негайно звернутися до даного фахівця, оскільки це захворювання є досить серйозним і може швидко привести до летального результату.


Лікувати непрохідність кишечника в домашніх умовах категорично не рекомендується, так як, в більшості випадків, таке лікування виявляється марним, а в деяких випадках ще й призводить до погіршення стану хворого і змазування (маскування) істинної клінічної картини в момент надходження того в хірургічне відділення, що несприятливо відбивається на швидкості і точності встановлення остаточного діагнозу.


Вважається, що тільки у 40% пацієнтів, при їх надходженні до хірургічного відділення, консервативне лікування допомагає усунути непрохідність кишечника.

Це лікування, в першу чергу, включає декомпресію кишечника, тобто евакуацію з шлунка і кишечника їх вмісту. Для декомпресії верхніх відділів кишечника зазвичай використовують назогастральні зонди (спеціальні трубки, що вводяться в шлунково-кишковий тракт через ніс) або ендоскопи. Декомпрессійні заходи дозволяють розвантажити шлунково-кишкову систему, зменшити в ній тиск і знизити кількість шкідливих речовин в кишечнику, які потрапляючи в кров, викликають загальну інтоксикацію організму.

Крім цих заходів, пацієнту при кишковій непрохідності прописують медикаментозну терапію, що включає введення через крапельницю детоксикаційних (реополіглюкіну, рефортану, поліглюкіну і ін.) і білкових (альбуміну, плазми) препаратів. Ці лікарські засоби допомагають нормалізувати мікроциркуляцію в судинах, вирівняти артеріальний тиск, зменшити внутрішній токсикоз, відшкодувати водно-електролітні втрати. Крім цих препаратів також призначаються новокаїнові паранефральні блокади (різновид знеболюючих процедур) і спазмолітики (но-шпа, папаверин, атропін і ін.). Вони потрібні для відновлення нормальної моторики кишечника. У деяких випадках таким хворим прописують різноманітні антибактеріальні препарати для запобігання швидкого некрозу (відмирання) кишкових стінок.

При непрохідності кишечника, викликаної отруєннями важкими металами (ртуттю, свинцем), призначають відповідні антидоти (протиотрути), наприклад, при отруєнні ртуттю виписують натрію тіосульфат або унітіол, при інтоксикації свинцем – димеркапрол, Д-пеніциламін. При станах, пов’язаних з гіпокаліємією, яка може бути однією з причин непрохідності кишечника, призначають препарати калію. Спазмофілію (одну з причин непрохідності кишечника) лікують за допомогою протисудомних засобів (наприклад, гамма-оксимасляної кислоти, седуксена), кальцію хлориду, глюконату кальцію, сульфату магнію. На ранніх стадіях тромбозу судин брижі кишечника призначають антикоагулянти (гепарин) і тромболітики (стрептокиназу, альтеплаза, тенектеплази і ін.). Ці медикаменти сприяють швидкому розсмоктуванню внутрішньосудинних тромбів і відновлюють кровопостачання тканин кишкових стінок.

Незалежно від причини непрохідності кишечника, ступінь ефективності консервативного лікування оцінюється за загальним станом пацієнта. Якщо протягом перших 3 – 4 годин з моменту надходження хворого до медичного закладу усі лікувальні заходи не спричинили поліпшення його самопочуття, не зменшили болючість у нього в животі, не зняли основну симптоматику даного захворювання і не посприяли нормальному відходженню газів і стільця, то робиться висновок про її недоцільність, внаслідок чого пацієнта направляють на оперативне втручання.

 

Коли необхідна операція?

Екстрене оперативне втручання (тобто здійснення операції протягом перших 2 годин з моменту надходження пацієнта в стаціонар) при непрохідності кишечника необхідно, коли крім ознак і симптомів непрохідності ще присутні ознаки перитоніту (запалення очеревини), тяжких формах захворювань і дегідратації (зневоднення). Такими ознаками можуть бути знижений артеріальний тиск, підвищення температури тіла, тахікардія (збільшення частоти серцевих скорочень), напруга м’язів черевної стінки, позитивні симптоми Щоткіна-Блюмберга (посилення болю в животі при спеціальному обмацуванні передньої черевної стінки) і Менделя (посилення болю в животі при постукуванні пальцями об передню черевну стінку) і ін. Екстрена операція також обов’язкова в тих випадках, коли на підставі даних анамнезу і зовнішнього огляду у лікаря складається враження, що непрохідність кишечника є странгуляційною. Наприклад, таке часто буває при виявленні у пацієнта зовнішньої грижі живота.

Згідно зі статистикою тільки 25% хворих потребують негайного оперативного лікування, тоді як інша частина обстежується протягом декількох годин для встановлення точного діагнозу і отримує консервативне лікування, яке включає декомпресію шлунково-кишкового тракту і медикаментозну терапію для зниження ступеня внутрішньої інтоксикації і ентеральної ( кишкової) недостатності. Консервативне лікування необхідно проводити тільки перші 3 – 4 години з моменту надходження пацієнта, якщо воно є неефективним, то цей факт також служить показанням до хірургічного лікування непрохідності кишечника.

 

Ускладнення непрохідності кишечника

 

 

Незважаючи на те, що непрохідність кишечника сама, за фактом, є ускладненням, це не заважає їй давати інші не менш серйозні ускладнення. По суті, непрохідність кишечника і небезпечна тим, що вона може привести до інших найбільш катастрофічних ускладнень (наприклад, сепсису, перитоніту, перфорації кишки та ін.), які і призводять, в більшості випадків, до летального результату пацієнта. Проблема ще полягає в тому, що найчастіше непрохідність кишечника ускладнюється не однією єдиною патологією, а кількома. Наприклад, при непрохідності кишечника може виникати перфорація кишки з масивною внутрішньою кровотечею, які потім призводять до перитоніту (запалення очеревини). Поява таких складних каскадів обумовлена різноманітними сприятливими факторами, які часто не можна проконтролювати під час лікування непрохідності кишечника, тому при появі у пацієнта найменших ознак даної патології, йому слід, якомога раніше звернутися до хірурга.

Основними ускладненнями непрохідності кишечника можуть бути:

  • Перитоніт. Перитоніт є патологію, при якій запалюються листки очеревини – тонкої оболонки, що покриває органи черевної порожнини зовні і черевну порожнину зсередини. Виникнення перитоніту при непрохідності кишечника, в основному, обумовлено проникненням мікрофлори з порожнини кишкової трубки (через її пошкоджені стінки) в черевну порожнину.
  • Сепсис. Сепсис – це надмірна запальна реакція організму, що з’являється у відповідь на системну інфекцію, при якій в крові пацієнта розмножується велика кількість мікробів. Попадання в кров бактерій при непрохідності кишечника можливо внаслідок того, що при ній часто піддаються некрозу тканини його стінок, через що оголюються судини і вміст кишечника, що містить велику кількість мікробів, контактує з ними.
  • Перфорація кишечника. Перфорація (прорив) кишечника – це патологічний стан, при якому в стінці кишечника утворюється один або кілька отворів різного діаметру. Через цей отвір (отвори) в черевну порожнину може надходити кишковий вміст, тому перфорація кишечника – дуже серйозне ускладнення. Поява перфорації при непрохідності кишечника пов’язана з підвищенням внутрішньопорожнинного тиску в закупореній кишці, порушенням її кровопостачання і пошкодженням її стінки під дією мікрофлори.
  • Некроз кишкової стінки. Некроз (відмирання) тканин стінки кишечника виникає в результаті порушення її кровопостачання. Такий некроз досить часте явище при інвагінації, заворот кишок, тромбозах і емболії судин брижі кишечника, пухлинах і кістах органів черевної порожнини. У всіх цих випадках судини кишечника або стискаються механічно, або закупорюються тромбом або іншими сторонніми предметами (наприклад, краплями жиру), через що порушується їх прохідність для крові.
  • Внутрішня кровотеча. Внутрішня кровотеча – часте явище при непрохідності кишечника, ускладнюється його перфорацією (проривом) і / або частковим розривом. Вона з’являється в результаті механічного розриву судин, що живлять кишечник.

 

Профілактика непрохідності кишечника

Через наявність великої кількості причин і факторів, які можуть сприяти появі непрохідності кишечника, її профілактика досить важке заняття. Однак якщо пацієнт приділяє увагу своєму здоров’ю, то для нього це не буде настільки важкою проблемою.

Для того щоб пацієнту уникнути непрохідності кишечника, йому слід виконувати такі заходи:

  • своєчасно звертатися до лікаря при появі будь-яких симптомів з боку шлунково-кишкової системи;
  • сумлінно лікувати виявлені гострі і хронічні захворювання шлунково-кишкової системи;
  • раз на півроку або рік здійснювати періодичний медичний огляд;
  • дотримуватися правильного режиму харчування;
  • фізично не перенапружуватися;
  • харчуватися тільки здоровою, механічно і термічно обробленою їжею;
  • своєчасно виконувати і не затягувати оперативні втручання з приводу гострих запальних захворювань органів черевної порожнини;
  • приходити на періодичний огляд до лікаря-хірурга після здійснених операцій на органах черевної порожнини;
  • дотримуватися запропонованого лікарем-хірургом медикаментозного лікування після проведених операцій на органах черевної порожнини;
  • негайно звертатися до лікаря при наявності у нього (пацієнта) видимих ​​гриж, а також інших об’ємних утворень в області живота;
  • не намагатися лікується самостійно при болях в животі;
  • дотримуватися техніки безпеки на роботі, щоб уникнути отруєння важкими металами (якщо пацієнт з такими працює);
  • вживати тільки добре вимиті фрукти та овочі (для запобігання зараження паразитарними інфекціями);
  • вести здоровий спосіб життя (для профілактики інсультів, тромбозів і емболій судин брижі кишечника), не вживати алкоголь, не палити, сильно не переїдати;
  • займатися спортом;
  • моментально звертатися за допомогою до медичного закладу при травмах голови, черевної або грудної порожнини.

 

30.08.2017
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(3 оцінки, в середньому: 3.3 з 5)