Діагностика непрохідності кишечника
Діагностика непрохідності кишечника досить складна, так як дану патологію легко сплутати з великою кількістю інших захворювань органів, розташованих як всередині черевної порожнини, так і за її межами. Основними методами її діагностики служать клінічні (анамнез, зовнішній огляд, пальпація, перкусія, аускультація) і променеві (рентгенографія та ультразвукове дослідження) методи досліджень. Крім них при непрохідності кишечника призначають ще й додаткові обстеження, наприклад, пробу Шварца, зондову ентерографія, деякі види лабораторних досліджень (загальний аналіз крові та біохімічний аналіз крові).
Методи, які використовуються в діагностиці непрохідності кишечника
- Анамнез. Збір анамнезу передбачає розпитування лікарем пацієнта щодо його скарг, часу і місця їх появи, тривалості патології, факторів (наприклад, фізичних навантажень, травм живота та ін.), які сприяли розвитку захворювання. При зборі анамнестичних відомостей лікар також повинен запитати у хворого щодо наявності у нього додаткових хвороб і перенесених у минулому хірургічних втручань на органах черевної порожнини.
- Зовнішній огляд живота. Зовнішній огляд служить обов’язковою процедурою, яку використовує кожен лікар у своїй повсякденній практиці. Оглядається пацієнт в положенні лежачи, роздягнений до пояса, після або під час збору анамнезу.
- Пальпація. При пальпації лікар досліджує живіт пацієнта за допомогою своїх пальців. Це необхідно для більш точного встановлення локалізації болю в животі, виявлення його здуття і різних патологічних процесів (наприклад, пухлин, кіст).
- Перкусія живота. При перкусії живота лікар постукує своїми пальцями по черевній стінці живота пацієнта. При такому постукуванні виникають різні звуки, які він і аналізує.
- Аускультація живота. При аускультації живіт пацієнта вислуховується за допомогою фонендоскопа. Даний прилад допомагає визначити наявність різноманітних шумів всередині черевної порожнини.
- Рентгенографія. Рентгенівський знімок роблять в положенні хворого стоячи. У разі важкого стану пацієнта таке дослідження проводять в латеральної позиції лежачи (тобто лежачи на лівому боці). Рентгенівські промені, що пройшли через тіло пацієнта, потрапляють на спеціальну плівку, яка їх уловлює, в результаті чого формується зображення, на якому можна розгледіти черевну порожнину зсередини.
- Проба Шварца. Для здійснення цієї проби пацієнту дають випити 100 мл рентгеноконтрастної речовини, а потім роблять оглядову рентгенографію черевної порожнини.
- Зондовая ентерографія. Зондовая ентерографія є набагато більш прогресивним методом діагностики непрохідності кишечника, на відміну від проби Шварца або простої рентгенографії. При цьому методі рентгеноконтрастну речовину вводять через спеціальний катетер прямо в порожнину дванадцятипалої кишки. Після цієї процедури роблять рентгенографію черевної порожнини.
- Ультразвукове дослідження (УЗД). Під час даного дослідження на передню черевну стінку поміщається передавач ультразвукових хвиль. За допомогою нього виробляється дослідження всієї черевної порожнини. Цей датчик не тільки відтворює ультразвукові хвилі, але і реєструє їх. Відлуння-сигнали, що потрапили назад в передавач, транспортуються в комп’ютер, в якому інформація перекладається в електронну і відображається на екрані апарату УЗД у вигляді картинки.
- Аналіз крові. Забір крові для загального, токсикологічного та біохімічного її аналізу здійснюється прямо з ліктьової вени. Кров беруть вранці, натщесерце, в спеціальні одноразові вакуумні шприци (вакутайнери). Потім вона доставляється в лабораторію. Кров для загального аналізу поміщається в гематологічні аналізатори, які необхідні для підрахунку в ній кількості клітинних елементів, а також деяких інших індикаторів. Кров для біохімічного (токсикологічного) аналізу поміщають в біохімічний (токсикологічний) аналізатор, який вираховує процентний вміст різних хімічних речовин, що містяться в плазмі крові.
30.08.2017 ufmm
Діагностика непрохідності кишечника досить складна, так як дану патологію легко сплутати з великою кількістю інших захворювань органів, розташованих як всередині черевної порожнини, так і за її межами. Основними методами її діагностики служать клінічні (анамнез, зовнішній огляд, пальпація, перкусія, аускультація) і променеві (рентгенографія та ультразвукове дослідження) методи досліджень. Крім них при непрохідності кишечника призначають ще й додаткові обстеження, наприклад, пробу Шварца, зондову ентерографія, деякі види лабораторних досліджень (загальний аналіз крові та біохімічний аналіз крові).
Методи, які використовуються в діагностиці непрохідності кишечника
- Анамнез. Збір анамнезу передбачає розпитування лікарем пацієнта щодо його скарг, часу і місця їх появи, тривалості патології, факторів (наприклад, фізичних навантажень, травм живота та ін.), які сприяли розвитку захворювання. При зборі анамнестичних відомостей лікар також повинен запитати у хворого щодо наявності у нього додаткових хвороб і перенесених у минулому хірургічних втручань на органах черевної порожнини.
- Зовнішній огляд живота. Зовнішній огляд служить обов’язковою процедурою, яку використовує кожен лікар у своїй повсякденній практиці. Оглядається пацієнт в положенні лежачи, роздягнений до пояса, після або під час збору анамнезу.
- Пальпація. При пальпації лікар досліджує живіт пацієнта за допомогою своїх пальців. Це необхідно для більш точного встановлення локалізації болю в животі, виявлення його здуття і різних патологічних процесів (наприклад, пухлин, кіст).
- Перкусія живота. При перкусії живота лікар постукує своїми пальцями по черевній стінці живота пацієнта. При такому постукуванні виникають різні звуки, які він і аналізує.
- Аускультація живота. При аускультації живіт пацієнта вислуховується за допомогою фонендоскопа. Даний прилад допомагає визначити наявність різноманітних шумів всередині черевної порожнини.
- Рентгенографія. Рентгенівський знімок роблять в положенні хворого стоячи. У разі важкого стану пацієнта таке дослідження проводять в латеральної позиції лежачи (тобто лежачи на лівому боці). Рентгенівські промені, що пройшли через тіло пацієнта, потрапляють на спеціальну плівку, яка їх уловлює, в результаті чого формується зображення, на якому можна розгледіти черевну порожнину зсередини.
- Проба Шварца. Для здійснення цієї проби пацієнту дають випити 100 мл рентгеноконтрастної речовини, а потім роблять оглядову рентгенографію черевної порожнини.
- Зондовая ентерографія. Зондовая ентерографія є набагато більш прогресивним методом діагностики непрохідності кишечника, на відміну від проби Шварца або простої рентгенографії. При цьому методі рентгеноконтрастну речовину вводять через спеціальний катетер прямо в порожнину дванадцятипалої кишки. Після цієї процедури роблять рентгенографію черевної порожнини.
- Ультразвукове дослідження (УЗД). Під час даного дослідження на передню черевну стінку поміщається передавач ультразвукових хвиль. За допомогою нього виробляється дослідження всієї черевної порожнини. Цей датчик не тільки відтворює ультразвукові хвилі, але і реєструє їх. Відлуння-сигнали, що потрапили назад в передавач, транспортуються в комп’ютер, в якому інформація перекладається в електронну і відображається на екрані апарату УЗД у вигляді картинки.
- Аналіз крові. Забір крові для загального, токсикологічного та біохімічного її аналізу здійснюється прямо з ліктьової вени. Кров беруть вранці, натщесерце, в спеціальні одноразові вакуумні шприци (вакутайнери). Потім вона доставляється в лабораторію. Кров для загального аналізу поміщається в гематологічні аналізатори, які необхідні для підрахунку в ній кількості клітинних елементів, а також деяких інших індикаторів. Кров для біохімічного (токсикологічного) аналізу поміщають в біохімічний (токсикологічний) аналізатор, який вираховує процентний вміст різних хімічних речовин, що містяться в плазмі крові.
