Хронічний лімфолейкоз

Хронічний лімфолейкоз – злоякісне пухлиноподібне новоутворення, яке характеризується неконтрольованим розподілом зрілих атипових лімфоцитів, що вражають кістковий мозок, лімфатичні вузли, селезінку, печінку, а також і інші органи.В 95-98% випадків дана хвороба характеризується В-лімфоцитарною природою, в 2-5 % – Т-лімфоцітарною.В нормі В-лімфоцити проходять кілька стадій розвитку, кінцевою з яких вважається утворення плазматичної клітини, що відповідає за гуморальний імунітет. Атипові лімфоцити, що утворюються при хронічному лімфолейкозі, не досягають даної стадії, накопичуючись в органах кровотворної системи і викликаючи серйозні відхилення в роботі імунної сістеми. Ця хвороба розвивається дуже повільно, а також може прогресувати протягом багатьох років безсимптомно.

Дане захворювання крові вважається одним з найпоширеніших видів онкологічних уражень кровотворної системи. На його частку припадає за різними даними від 30 до 35% всіх лейкозів. Щорічно захворюваність хронічним лімфолейком перебуває в межах 3-4 випадків на 100 000 населення. Це число різко зростає серед літнього населення старше 65-70 років, складаючи від 20 до 50 випадків на 100 000 чоловік.

 

Причини хронічного лімфолейкозу

 

 

На відміну від інших онкологічних захворювань, зв’язок хронічного лімфолейкоза з «класичними» канцерогенними факторами досі не встановлена. Також дане захворювання є єдиним лейкозом, походження якого не пов’язане з іонізуючим випромінюванням.

На сьогоднішній день основною теорією появи хронічного лімфолейкозу залишається генетична. Вчені з’ясували, що в міру розвитку захворювання в хромосомах лімфоцитів відбуваються певні зміни, пов’язані з їх безконтрольним поділом і зростанням. З цієї ж причини при клітинному аналізі виявляється різноманітність клітинних варіантів лімфоцитів.

При впливі невстановлених факторів на клітину-попередницю В-лімфоцитів, в її генетичному матеріалі відбуваються певні зміни, що порушують її нормальне функціонування. Ця клітина починає активно ділитися, створюючи так званий «клон атипових клітин». Надалі нові клітини дозрівають і перетворюються на лімфоцити, однак необхідних функцій вони не виконують. Встановлено, що мутації генів можуть відбуватися і в «нових» атипових лімфоцитах, приводячи до появи субклонів і більш агресивної еволюції захворювання.
У міру розвитку захворювання ракові клітини поступово заміщають спочатку нормальні лімфоцити, а потім і інші клітини крові. Крім імунних функцій лімфоцити беруть участь у різних клітинних реакціях, а також впливають на ріст і розвиток інших клітин. При заміщенні їх атиповими клітинами спостерігається пригнічення поділу клітин-попередниць еритроцитарного і міелоцитарного рядів. Також у руйнування здорових клітин крові втягується і аутоімунний механізм.

До хронічного лімфолейкозу існує схильність, яка передається у спадок. Хоча вчені досі не встановили точний набір генів, пошкоджених при даному захворюванні, статистика показує, що в родині, де виявлено принаймні один випадок хронічного лімфолейкозу, ризик захворювання у родичів зростає в 7 разів.

01.02.2016
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(1 оцінка, в середньому: 4 з 5)