Лікування шизофренії

 

Як можна допомогти хворому шизофренією?

Допомога хворим на шизофренію повинна надаватися сім’ями, соціальними працівниками, працівниками денних стаціонарів і, звичайно ж, лікарем. Основна мета – це встановлення стійкої і тривалої ремісії. Також робиться все, для того щоб негативні симптоми хвороби з’явилися якомога пізніше.

Для цього необхідно стежити за періодами загострення і коректно їх купірувати. Для цього рекомендується госпіталізація до відповідних установ при появі перших симптомів загострення. Своєчасна госпіталізація дозволить уникнути затяжного психозу і запобігти його ускладнення. Повноцінне стаціонарне лікування є запорукою тривалої ремісії. У той же час тривале перебування в стаціонарі веде до нестачі соціальної стимуляції і ізолювання хворого на шизофренію.

Психологічно-соціальна терапія і підтримка

Після усунення гострого психотичного стану починається етап соціальної терапії та підтримки, основну роль в якій здійснюють родичі хворого.
Цей етап дуже важливий в реабілітації хворих на шизофренію, так як допомагає запобігти передчасному розвитку дефекту. Він може включати найрізноманітніші види психотерапії (арт-терапію, трудотерапию, когнітивні тренування), різні проекти і рухи.

Когнітивні тренування спрямовані на навчання хворого новим навичкам переробки інформації. Пацієнт навчається адекватно інтерпретувати події що відбуваються з ним. Моделі когнітивної терапії можуть бути орієнтовані як на формування суджень, так і на утримання цих суджень. В ході цих тренувань проводиться робота над увагою хворого на шизофренію і його мисленням. Пацієнт розповідає про свої відчуття і інтерпретаціях, а терапевт в той час простежує ці симптоми і визначає, де відбулося спотворення. Наприклад, пацієнт чує, як його просять передати якийсь об’єкт (книгу, квиток), в той час як він сам думає про це. Це породжує помилкове судження про те, що люди можуть читати його думки. В кінцевому підсумку формується безглузда ідея про переслідування.

У соціалізації пацієнтів не менш важлива і сімейна терапія. Вона спрямована на навчання і родичів хворого на шизофренію, і самого пацієнта, а також на формування у них нових навичок. Метод розглядає міжособистісні зв’язки і відносини в родині.

У західних країнах альтернативним підходом до лікування шизофренії є Сотера. Даний підхід використовує непрофесійний персонал і низькі дози нейролептика. Для його реалізації створюються спеціальні «будинки-Сотер», де відбувається лікування пацієнтів.

Психологічна адаптація дозволяє пацієнтам з шизофренією реалізувати себе – закінчити навчальний заклад, почати працювати. Оскільки дебют шизофренії припадає на вирішальний для кар’єри вік (18 – 30 років), то розробляються спеціальні програми з профорієнтації та навчання таких пацієнтів.

Дедалі більшого поширення отримують групи взаємодопомоги для хворих і їх родичів. Знайомства, які зав’язуються в цих групах, сприяють подальшій соціалізації пацієнтів.


Медикаментозне лікування шизофренії

Медикаменти, які використовуються в лікуванні шизофренії, називаються антипсихотиками або нейролептиками. Це група ліків представлена широким спектром медикаментів з різноманітною хімічною структурою та спектром дії.
Нейролептики прийнято ділити на старі (типові) і нові (атипові). В основі цієї класифікації лежить принцип дії на ті чи інші рецептори.

Типові (класичні, старі) нейролептики
Типові нейролептики переважно зв’язуються з D2-дофаміновими рецепторами і блокують їх. Результатом цього є виражений антипсихотичний ефект і редукція позитивної симптоматики. Представниками типових нейролептиків є аміназин, галоперидол, тизерцин. Однак ці препарати відрізняються різноманітними побічними ефектами. Викликають злоякісний нейролептичний синдром, рухові розлади. Мають кардіотоксичність, що істотно обмежує їх застосування у літніх людей. Проте, вони залишаються препаратами вибору при гострих психотичних станах.

Атипові (нові) нейролептики
Ці препарати в меншому ступені діють на дофамінові рецептори, але в більшій на серотонінові, адреналінові і інші. Як правило, у них мультирецепторний профіль, тобто вони надають дію одночасно на кілька рецепторів. В результаті у них спостерігається значно менше побічних ефектів, пов’язаних з блокадою дофаміну, але менш виражений антипсихотичний ефект (цю думку поділяють не всі фахівці). Також вони надають заспокійливу дію, покращують когнітивні здібності, виявляють антидепресивний ефект. Однак група цих медикаментів викликає виражені метаболічні порушення, такі як ожиріння, цукровий діабет. До атипових нейролептиків відносяться клозапін, оланзапін, арипіпразол, амісульприд.

Абсолютно новим класом антипсихотичних препаратів є група часткових агоністів (арипіпразол, зіпрасідон). Ці препарати діють як часткові блокатори дофаміну і як його активатори. Їх дія залежить від рівня ендогенного дофаміну – якщо він підвищений, то препарат блокує його, якщо знижений – то активує.

16.06.2016
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(2 оцінки, в середньому: 5 з 5)