Лікування пілоростеноза

 

Пілоростеноз – це звуження просвіту нижнього шлункового сфінктера, яке порушує просування їжі зі шлунка в дванадцятипалу кишку. При наявності пілоростеноза шлунок втрачає анатомічний зв’язок з дванадцятипалою кишкою, тому такий стан називають «шлунок в блокаді».

Пілоростеноз вважається хірургічним захворюванням, тобто патологією, що вимагає оперативного втручання. Проте, з огляду на те, що пілоростеноз є ускладненням багатьох хвороб шлунка, не виражений пілоростеноз у дорослих не завжди вимагає хірургічного лікування. Це особливо стосується функціонального пілоростеноза, який лікується усуненням набряку і спазму пілоричного сфінктера. Лікування придбаного пілоростеноза включає застосування способів лікування основної патології, що є одночасно способом профілактики стенозу і попереджає подальше звуження пілоричного сфінктера.

 

Медикаментозне лікування пілоростеноза

Медикаментозне лікування пілоростеноза включає усунення причинного захворювання на ранній стадії, а також корекцію порушень обміну речовин, водного та електролітного балансу (низький рівень калію, натрію і кальцію), кислотно-лужної рівноваги перед операцією. Ці заходи проводяться в відділенні інтенсивної терапії. Якщо пацієнт звертається до лікаря в стадії компенсації, а ступінь звуження за даними досліджень не сильно виражений, то лікар може прийняти рішення призначити медикаменти і спостерігати за станом хворого. При відсутності прогресування хвороби можливе подальше лікування препаратами. Все ж в більшості випадків медикаменти лише тимчасово усувають симптоми.

Препарати для лікування пілоростеноза

Антисекреторні препарати:

  • омепразол;
  • рабепразол;
  • циметидин;
  • ранітидин.

Антисекреторні засоби пригнічують секрецію (виділення) соляної кислоти в шлунку. Одна група препаратів блокує рецептори на слизовій оболонці, стимуляція яких призводить до виділення соляної кислоти. Інші препарати блокують «насос», який в нормі забезпечує утворення соляної кислоти (хлористого водню), викачуючи іони водню і хлору в порожнину шлунка. Ці препарати застосовують для лікування хвороб шлунка, для яких характерна підвищена кислотність. На сам пілоростеноз препарати не діють, однак попереджають його розвиток при наявності дефекту слизової оболонки в області сфінктера.

Антацидні препарати:

Антацидні препарати нейтралізують або пов’язують соляну кислоту в самому шлунку, проте не можуть впливати на процес її утворення.
Препарати нормалізують кислотність шлунка, сприяють загоєнню дефектів слизової оболонки. Сам пілоростеноз препарати не лікують.

Антибактеріальні та протигрибкові препарати:

  • кларитроміцин;
  • амоксицилін;
  • цефтриаксон;
  • ципрофлоксацин;
  • амікацин;
  • флуконазол;
  • левофлоксацин;
  • меропенем.

Ці препарати знищують бактерії і гриби або уповільнюють їх зростання. Антибіотики усувають хелікобактерну інфекцію, тим самим, усуваючи запальний набряк і ущільнення тканин навколо виразки в пілоричному відділі. Протигрибкові препарати попереджають зростання грибків на тлі прийому антибіотиків (дисбактеріоз).
Якщо пілоростеноз обумовлений саме тимчасовою причиною (набряк і запалення), то ці препарати можуть бути ефективними, хоча зазвичай вони лише зменшують вираженість стенозу. У тих випадках, коли пілоростеноз є органічним і постійним, препарати застосовуються для профілактики пілоростеноза або усунення ускладнень хвороби.

Спазмолітики:

  • но-шпа; (Дротаверин);
  • атропін.

Спазмолітики поділяються на 2 великі групи – міотропні спазмолітики і нейротропні спазмолітики. Міотропні (тропний – спрямований на що-небудь) спазмолітики усувають спазм сфінктера, впливаючи прямо на м’яз, а саме блокуючи струм кальцію в м’язові клітини (так діє но-шпа). Нейротропні спазмолітики блокують рецептори парасимпатичної нервової системи в області сфінктера, тим самим, роблячи неможливим передачу імпульсів, що викликають його спазм.
Спазмолітики можуть зменшити вираженість пілоростеноза, усуваючи спазм сфінктера, однак на анатомічне звуження сфінктера (на сам пілоростеноз) вони не впливають.

 

Хірургічне лікування пілоростеноза

Хірургічне втручання є основним, адекватним і цілеспрямованим лікуванням пілоростеноза, так як жоден лікарський препарат не може розширити анатомічне звуження. Якщо при придбаному пілоростенозі є можливість медикаментозної корекції пілоростеноза, то вроджений пілоростеноз лікується тільки хірургічним методом, причому госпіталізація проводиться за екстреними (невідкладними) показаннями, тобто протягом 1 – 3 днів після постановки діагнозу. При компенсованому і субкомпенсованому пілоростенозі госпіталізація і операція проводяться в плановому порядку (протягом 7 – 30 днів). Якщо організм сильно виснажений, то за 12 годин до операції починають внутрішньовенно вводити живильні речовини і проводять медикаментозну корекцію порушених процесів в організмі.

При пілоростенозі проводяться такі операції:

  • Пілороміотомія за методом Фред і Рамштенда. Операція являє собою пластику (зміна форми) сфінктера, яку застосовують при вродженому пілоростенозі у новонароджених. Суть методу в розтині сфінктера в поздовжньому напрямку (в довжину) по лінії, де немає кровоносних судин (безсудинна лінія). Розсікають зовнішню серозну оболонку, м’язовий шар, розводять краї м’язу інструментом. Слизову оболонку не чіпають.
  • Пілоропластика за Вебером. Відрізняється від пілоропластики для новонароджених тим, що після розтину в довжину м’язову і серозну оболонки зашивають в поперечному напрямку (в ширину). Це значно збільшує просвіт. Застосовується у дорослих.
  • Лапароскопічна операція. Дана операція дозволяє виконати ті ж техніки, що і попередні дві операції, але без розтину черевної порожнини. Операція проводиться під контролем відеокамери (лапароскоп). Щоб провести операцію, хірург проколює передню черевну стінку і через маленький отвір (завбільшки з пупок) вводить сам лапароскоп і інструменти. Перевага такої операції в швидкому відновленні. Лапароскопічна пілороміотомія проводиться, в першу стадію пілоростеноза (компенсований), коли шлунок ще не розширений.
  • Ендоскопічна пілороміотомія. Операція проводиться за допомогою гастроскопа, який вводиться точно так же, як і при діагностичному дослідженні. За допомогою інструментів, введених через гастроскоп, хірург розсікає круговий м’яз сфінктера зсередини. Операція проводиться у дітей з вродженим пілоростенозом.
  • Балонна дилатація сфінктера. За допомогою гастроскопа, введеного в шлунок, можна розширити сфінктер, використовуючи балонні розширювачі або ділататори (дилатація – розширення). Операцію проводять під контролем рентгенологічного дослідження. У просвіт сфінктера вводять балон, який потім надувають. Балон механічно розширює звужений просвіт. Операція не завжди буває ефективною з першого разу, тому часто проводиться повторна дилатація для розширення до потрібного діаметру.
  • Резекція шлунка. Якщо пілоростеноз розвивається у дорослої людини, то, з огляду на його причини, лікарі в більшості випадків виконують видалення (резекцію) частини шлунка (вихідного відділу, пілоричного відділу і сфінктера), з наступним накладенням анастомозу (співустя) між частиною тіла шлунка і кишковою петлею. Важливо знати, що обсяг резекції залежить від причини, що викликала пілоростеноз і від ступеня розширення шлунка. При виразковому ураженні шлунка видаляють 2/3 шлунка, а при злоякісній пухлині – майже весь шлунок (резекція).
  • Гастроентеростомія. Дослівно назва операції звучить як «шлунок, кишечник, отвір», тобто суть операції полягає в поєднанні шлунка і кишечника в обхід сфінктера, без резекції шлунка. Ця операція проводиться лише в тих випадках, коли відразу провести видалення шлунка неможливо або у пацієнта є злоякісна пухлина (дане втручання є вимушеним або тимчасовим заходом).

Показанням до резекції шлунка при пілоростенозі можуть бути такі патології:

  • наявність виразкової хвороби шлунка або дванадцятипалої кишки;
  • хімічні опіки;
  • злоякісна пухлина шлунка або підозра на злоякісне переродження хронічної виразки;
  • виражене розширення шлунка, викликане довготривалим пілоростенозом (стадія субкомпенсації і декомпенсації);
  • відсутність ефекту від лікарської терапії;
  • прогресування пілоростеноза.

Тимчасовою або вимушеною мірою є також механічна декомпресія шлунка. Даний метод не лікує, він лише дозволяє періодично видаляти їжу зі шлунку через назогастральний (проведений через ніс в стравохід і шлунок) зонд.

 

Народні методи лікування пілоростеноза

Вилікувати пілоростеноз народними засобами не можна, але можна пом’якшити прояви деяких симптомів хвороби. Таке лікування лікарі називають симптоматичним, тобто спрямованим на симптоми, а не на причину.

При вроджених формах пілоростеноза народне лікування не тільки неефективно, але й небезпечно, тому що, незважаючи на рослинне походження, настойки і відвари з багатьох трав новонародженим дітям протипоказані.

У дорослих в більшості випадків пілоростеноз розвивається при виразковій хворобі, тому всі рецепти спрямовані на прискорення загоєння виразки і зняття симптомів порушеного травлення (нудота, блювання, печія, відрижка).

В якості супутнього лікування при пілоростенозі можна використовувати такі лікарські рослини:

  • Мати й мачуха. Береться 1 столова ложка трави і заливається 200 мл окропу. Протягом 30 хвилин суміш настоюється, після чого настоянку пропускають через ситечко і п’ють по півсклянки в момент виникнення печії.
  • Свіжий сік капусти. Капустяний сік сприяє рубцюванню виразки в області сфінктера. Приймати капустяний сік всередину слід по півсклянки 3 – 4 рази на день за півгодини до їди. Тривалість прийому – 1 – 2 місяці.
  • Алое. Алое може зменшити кислотність шлунка і запальні явища, поліпшити травлення. Для рецепта потрібен кімнатний алое 3 – 5 річного віку. У алое зрізають найбільші листя, вичавлюють з них сік. Після цього беруть марлю і фільтрують. До соку алое додають в рівних частинах оливкову олію і мед (мед знеболює і зменшує кислотність шлунка). Приймають 1 раз в день по 1 столовій ложці перед їдою.
  • Календула. Має протизапальну дію. Її використовують наступним чином. Беруть 2 столові ложки квіток календули, заливають склянкою окропу, ставлять на водяну баню. Через 15 хвилин знімають і охолоджують протягом 45 хвилин. Щоб відновити початковий об’єм рідини після водяної бані додають окріп. Отриманий настій приймають всередину по 1 столовій ложці до їди 2 – 3 рази на день.

Не рекомендується застосовувати рецепти, які надають протиблювотну дію, так як блювота при пілоростенозі є часом єдиним способом полегшити стан пацієнта до надання йому медичної допомоги. Якщо блювотний рефлекс придушити, то їжа залишиться в шлунку, бродіння посилиться, і це лише погіршить загальний стан організму.

 

Дієта при пілоростенозі

Дієта при пілоростенозі призначається до операції, після операції і в тих випадках, коли пацієнту тимчасово не призначена операція (лікар веде спостереження за патологією). Дієта включає дробове харчування, тобто прийом їжі малими порціями (5 – 6 разів на день, одна порція – 250 – 300 грам). Інтервали між прийомами їжі потрібно збільшити, щоб прийнята їжа встигла піти (з огляду на уповільнене переміщення їжі зі шлунка при пілоростенозі). Не можна їсти один раз і рясно, а також на ніч. Занадто багато рідини пити також не рекомендується (можна пити 0,6 – 1 літр), тому що це призводить до розтягування шлунка, уповільнює евакуацію їжі і сприяє спазму сфінктера. Запивати їжу водою також не можна.

Слід відмовитися від наступних продуктів:

  • алкоголь;
  • кава;
  • солона і копчена їжа;
  • прянощі (гірчиця, перець);
  • соуси з томату і грибів;
  • квас і газовані напої;
  • консерви;
  • горіхи;
  • смажені продукти.

Перераховані вище продукти харчування підсилюють кислотність шлунка, ускладнюють процес травлення і сприяють затримці їжі в шлунку.

При важких формах пілоростеноза (повне закриття просвіту і стадія декомпенсації) харчування звичайним для всіх людей способом стає неможливим. Так як перед операцією організм потрібно підготувати, пацієнту в лікарні призначається або харчування через зонд, або парентеральне харчування.

Харчування через зонд показано, якщо з яких-небудь причин операцію не можна провести (важка патологія, яка є протипоказанням до хірургічного лікування) або вона відкладена (тимчасово). Зонд (трубка, через яку буде надходити їжа) вводиться за допомогою гастроскопа через звужений отвір сфінктера в дванадцятипалу кишку. Фактично, тимчасово шлунок перестає брати участь в травленні, хворого годують поживними сумішами, які потрапляють прямо в дванадцятипалу кишку.

Парентеральне харчування або харчування, минаючи кишечник, має на увазі введення необхідних речовин (амінокислоти, глюкози, мікроелементів і вітамінів) внутрішньовенно.

 

Пілороспазм і пілоростеноз – це одне й те саме?

Пілороспазм і пілоростеноз – це два різних стани, які можуть мати ті ж симптоми. Пілоростенозом називають постійне або тривале звуження сфінктера. Стеноз (від грецького слова stenosis – звуження) завжди пов’язаний з ущільненням слизової оболонки, потовщенням м’язової стінки або ростом пухлини. Пілороспазм є патологічним, тривалим скороченням кругового м’яза сфінктера. У нормі сфінктер скорочується, коли потрібно припинити переміщення їжі зі шлунка в дванадцятипалу кишку або попередити її закид назад в шлунок. Якщо ж сфінктер не відкривається тоді, коли потрібно пропустити їжу, то цей стан вважається патологічним спазмом. Саме тому пілороспазм часто називають функціональним стенозом, тобто стенозом, пов’язаним з порушенням функції, а не анатомії сфінктера.

Важливо знати, що при наявності пілоростеноза у пацієнта може спостерігатися і спазм, який ще більше звужує просвіт, аж до повного закриття. У той же час, тривалий спазм при наявності будь-якого захворювання в даній області може стимулювати процес рубцювання і стати причиною склеювання стінок сфінктера, тобто привести до анатомічного звуження.

Симптоми пілоростеноза і пилороспазма багато в чому схожі, тому відрізнити ці два стани буває важко.

Відрізнити пілоростеноз від пілороспазма можна за такими ознаками:

  • пілороспазм у новонародженого розвивається в перші дні життя, а пілоростеноз – в перші тижні;
  • блювота при пілороспазмі непостійна (може бути відсутньою кілька днів), на відміну від пілоростеноза, для якого характерна постійна блювота;
  • при пілоростенозі блювота буває рідше, при пілороспазмі – частіше (3 – 4 рази на день);
  • дитина вириває більше, ніж з’їла при пілоростенозі, а при пілороспазмі, навпаки, менше;
  • при пілоростенозі є постійний запор, а при пілороспазмі стілець часом буває нормальним;
  • при пілороспазмі розвиток дитини хоч і сповільнюється, але протікає нормально, в той час як при пілоростенозі спостерігається прогресуюче виснаження організму.
20.09.2018
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(5 оцінок, в середньому: 5 з 5)