Функціональна діагностика

Функціональна діагностика – це розділ медицини, який допомагає вивчити (оцінити) стан і роботу внутрішніх органів і систем за допомогою спеціального медичного обладнання (діагностичні апарати і прилади).

Основними цілями функціональної діагностики є:

  • визначення функціональних резервів (можливостей) організму;
  • рання діагностика (своєчасне виявлення) різних захворювань;
  • виявлення порушень в роботі одного або декількох органів і систем;
  • визначення ступеня тяжкості будь-якого захворювання;
  • визначення ефективності проведеного лікування.

На сьогоднішній день функціональна діагностика є однією з областей сучасної медицини, що найбільш стрімко розвиваються. Її розвитку сприяє активне впровадження новітніх розробок і комп’ютерних технологій. З кожним днем ​​методики дослідження удосконалюються, апаратура стає якіснішою, що сприяє отриманню ще більш точних і достовірних результатів.

 

Як проходить прийом у функціонального діагноста?

Функціональний діагност – це лікар, який займається діагностикою різних захворювань. Даний фахівець не займається лікуванням, а тільки допомагає оцінити функціональні можливості організму. При відвідуванні функціонального діагноста у пацієнта, як правило, є направлення від лікаря вузького профілю (терапевт, кардіолог, невролог) із зазначенням передбачуваного діагнозу і необхідного обстеження для його підтвердження або спростування. Так як прилади дуже чутливі і можуть реагувати на емоційний стан пацієнта лікар повинен налагодити контакт з хворим, щоб зменшити його тривожність. Все це допоможе якісно провести обстеження і отримати достовірні результати. Перед початком будь-якого обстеження функціональний діагност повинен уточнити у пацієнта особисті дані, наявність яких-небудь скарг і їх давність. Після чого лікар повинен пояснити, яке саме дослідження буде проводитися, як і для чого. Пацієнт може задавати будь-які запитання (тривалість дослідження, протипоказання, можливі відчуття під час проведення дослідження). Важливим моментом є правильна підготовка, тому також необхідно уточнити, що пацієнт дотримувався всіх лікарських рекомендацій і все виконав правильно для отримання достовірного результату.

Функціональні дослідження – це група різних діагностичних методик, які допомагають оцінити функціональну активність органів і систем організму. Дані дослідження необхідні для раннього виявлення різних патологічних процесів, своєчасного лікування і контролю ефективності проведених терапевтичних заходів.


При зверненні до лікаря функціональної діагностики можуть знадобитися деякі аналізи. Про те, які саме аналізи необхідно здати залежить від загального стану пацієнта і стадії захворювання (гостра, хронічна). У разі необхідності лікар призначить додаткові аналізи і пояснить, як підготуватися до їх здачі.

Функціональними дослідженнями, які вимагають проведення додаткових аналізів, є:

  • велоергометрія – потрібно попереднє проведення електрокардіограми (ЕКГ) і ехокардіографії (ЕхоКГ);
  • спірографія – потрібно попереднє проведення рентгенографії легень;
  • стравохідна ехокардіографія – потрібно попереднє проведення фіброгастродуоденоскопії (ФГДС).

Крім додаткових аналізів або обстежень лікар може рекомендувати виключення фізичних і емоційних чинників, утримання від куріння, прийому міцних напоїв (кава, чай, алкоголь). Іноді потрібно скасування певних препаратів за кілька днів до обстеження. Тільки при правильній підготовці лікар може розраховувати на отримання достовірних результатів обстеження.

 

Захворювання, з якими звертаються до функціонального діагноста

Найбільш частими причинами звернення до функціонального діагноста є захворювання дихальної, серцево-судинної і нервової системи. Він не займається лікуванням захворювань, а лише допомагає виявити їх, досліджуючи функції певних внутрішніх органів і систем. Основним завданням лікаря функціональної діагностики є видача висновку по проведеному дослідженню. До даного фахівця направляють, як правило, лікарі вузьких спеціалізацій (терапевт, кардіолог, невролог, пульмонолог). Консультація функціонального діагноста може знадобитися для уточнення або спростування передбачуваного діагнозу. Також до його допомоги можуть вдатися перед операцією, при диспансеризації (коли пацієнт лягає в лікарню) або для спостереження за динамікою лікування.

Захворювання серцево-судинної системи:

Методи функціональної діагностики:

  • електрокардіографія (ЕКГ);
  • добове холтерівське моніторування ЕКГ (ХМЕКГ);
  • добове моніторування артеріального тиску (ДМАТ);
  • ехокардіографія (ЕхоКГ);
  • тредміл-тест;
  • велоергометрія.

Захворювання легеневої системи:

Методи функціональної діагностики:

  • спірометрія;
  • пікфлоуметрія;
  • інгаляційні провокаційні проби;
  • пульсоксиметрія.

Захворювання нервової системи:

  • інсульт;
  • судинна деменція;
  • енцефаліт, менінгоенцефаліт;
  • енцефалопатія;
  • бічний аміотрофічний склероз;
  • розсіяний склероз;
  • хвороба Альцгеймера;
  • хвороба Паркінсона;
  • дитячий церебральний параліч (ДЦП);
  • черепно-мозкова травма (ЧМТ);
  • епілепсія;
  • пухлини головного мозку;
  • часті втрати свідомості;
  • безсоння;
  • внутрішньочерепна гіпертензія (підвищений внутрішньочерепний тиск);
  • внутрішньочерепна гематома або абсцес;
  • гідроцефалія;
  • вегето-судинна дистонія (ВСД);
  • радикуліт;
  • спондилез;
  • поліомієліт;
  • поліневропатії;
  • плексопатії;
  • травма спинного мозку;
  • вертебро-базилярна недостатність;
  • атеросклероз мозкових судин;
  • міастенія;
  • міопатії.

Методи функціональної діагностики:

  • електроенцефалографія (ЕЕГ);
  • ехоенцефалографія (ЕхоЕГ);
  • електронейроміографія (ЕНМГ);
  • реоенцефалографія (РЕГ).

Сучасні методи дослідження допомагають оцінити функціональні можливості організму, підтвердити або спростувати наявність якого-небудь захворювання, провести контроль ефективності лікування. Сукупність сучасного медичного обладнання та професіоналізм лікаря функціональної діагностики дозволяє швидко, ефективно і з високою точністю обстежувати пацієнтів.

20.08.2018
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(1 оцінка, в середньому: 5 з 5)